Головна | Про нас | Контакти |Русский
   :: Персоналии


Михайло Бойчук – основоположник українського монументалiзму

Михайло Львович Бойчук народився в селi Романiвцi на галицькому Подiллi (тепер Теребовлянський район Тернопільської області) 10 жовтня 1882 року.
Дiтей у Льва й Ганни Бойчукiв було семеро, росли вони в умовах простих i суворих. Майбутній митець у 1898 році приїхав до малярської школи. Підтриманий Науковим товариством iм. Т.Шевченка на чолi з М.Грушевським (з 1912 року сам стає членом товариства) вiн навчався у Вiденськiй академiї мистецтв, потiм – у Леона Вичулковського в Кракiвськiй. Закiнчивши академiю iз срiбною медаллю, поїхав вчитися до академiї Мюнхенської, потiм на кiлька рокiв – до Парижа, де вiн стає одним iз засновникiв української громади. Вивчаючи досягнення свiтової культури художник водночас заглибився у народне примітивне мистецтво.
Опинившись 1908 року в Парижi – столицi тодiшнього мистецького життя Європи – М.Бойчук в оригiналах вивчає творчiсть Сезанна, Ренуара, ознайомлюється з Пiкассо. Цi майстри остаточно ствердили його сумнiви щодо академiчної рутини офiцiйної школи. Вони приваблюють його аналiзом художньої культури сучасного й минулого, а також простого й виразного мистецтва примiтиву. Разом з тим Бойчука не захоплюють iндивiдуалiстськi, роз’єднані формальні пошуки. Саме в Парижi у нього виникла думка «зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». М.Бойчук замислюється над вагою колективностi в мистецтвi (йшлося не лише про колективнiсть сприймання, щоб твори стали колективною власнiстю, а й про колективну творчiсть). Так вiн прийшов до iдеї монументалiзму.
У Парижi Михайло Бойчук одружився iз Софiєю Налепинською. У 1910-1911 роках вiн бував також в Iталiї, де вивчав твори монументального мистецтва, передусiм перiоду проторенесансу, опановував рiзнi технiчнi прийоми в темперi та фресцi, в 1911-1912 роках проживав у Львовi, працюючи тут над монументальними розписами. На запрошення Росiйського археологiчного товариства провiв реставрацiйнi роботи в храмi в с.Лемешах Чернiгiвської губернiї (1912-1914).
Пiд час першої свiтової вiйни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрiйських пiдданих заслали в Арзамас, де довелося зазнати й напiвголодного iснування. А коли в Києвi заходились органiзовувати Українську Академiю мистецтв (1917), з-помiж найчiльнiших митцiв тодiшньої України на її професора обрали Михайла Бойчука.
З 1924 року вiн професор Київського художнього iнституту. Михайло Бойчук узяв участь у монументальнiй пропагандi, очолив першi державнi майстернi. Його група розписала агiтпароплав «Бiльшовик», Луцькi казарми в Києвi (1919), оформляла свято 1 травня 1919 року, декорувала Київський оперний театр пiд час першого Всеукраїнського з'їзду представникiв волосних виконкомiв (1919), навеснi 1921 року на запрошення уряду УРСР оформила примiщення Харкiвського оперного театру, де вiдбувся п'ятий Всеукраїнський з'їзд Рад, працювала на Всесоюзнiй сiльськогосподарськiй виставцi 1923 року, виконала близько двадцяти портретiв кооперативних i державних дiячiв на повний зрiст для Київського кооперативного iнституту, зробила розписи санаторiю ім. ВУЦВК на Хаджибейському лиманi в Одесi (1928), Червонозаводського театру в Харковi (1933-1935).
У своїх творчих шуканнях М.Бойчук був близький iз мексиканським митцем Дiєго Рiверою. Крiм того, з 1909 року М.Бойчук працював у галузi графiки. Вiдомi обкладинки для Товариства прихильникiв українського письменстваі науки (Львiв, початок ХХ ст.), плакати «Шевченкiвське свято» та «Несiть подарунки Червонiй Армiї» (обидва з 1920). Разом з учнями вiн виконав серiю обкладинок для черкаського видавництва «Сiяч» (1918, друкувалися за пiдписом «Робiтня Бойчука» та анонiмно), а також є автором ряду станкових творiв «Збори жiночого активу» (1929), портретiв Б. Лепкого та С. Жеромського (початок 20 ст.) та ін.
Певний час митець викладав у Ленiнградськiй Академiї мистецтв, а вже 1932 року знову повертається в Україну в Харкiв. У листопадi 1926 – травнi 1927 рокiв М.Бойчук разом iз дружиною С.Налепинською-Бойчук, учнями I.Падалкою та В.Седляром мали творчу подорож до Нiмеччини, Францiї, Iталiї. Ця поїздка за кордон стала однiєю з формальних пiдстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участi в «контрреволюцiйнiй організації».
Михайло Львович Бойчук разом з його талановитими учнями Iваном Iвановичем Падалкою та Василем Теофановичем Седляром були розстрiлянi 13 липня 1937 року в Києвi.
Софiю Налепинську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 року також як «шпигунку» i «дружину керiвника нацiоналiстичної терористичної органiзацiї серед художників». Долю цих чотирьох роздiлила бiльшiсть учнiв Михайла Бойчука.
М.Бойчук пiдготував плеяду учнiв, з яких Тимофiй Бойчук (брат Михайла Львовича), Кирило Гвоздик, Антонiна Iванова, Сергiй Колос, Оксана Павленко, Iван Падалка, Олександр Мизiн, Василь Седляр, Микола Рокицький (так званi бойчукiсти) втiлили його творчi iдеї також у керамiцi, тканинi, книжковiй графiцi тощо.


   © Кубань-Україна 2006-2013 Головна | Про нас | Контакти | Русский