Мабуть тому, що ми, українці, по мові, вірі і зовнішньому вигляді, а також по території проживання близько стоїмо до росіян, то не відчуваємо гострої необхідності регулярного спілкування між собою. І лише, як пройде досить довгий час, випадково почута українська фраза, або навіть не фраза, а лише український акцент в російській розмові викликає бурхливу, до сліз, реакцію.
Згадую, колись їхав в тролейбусі з своїм зятем та його другом. Жваво обговорюємо теми, шо нас цікавлять, на українській мові. Та ось наближаємось до потрібної зупинки і розмова припиняється. Раптом до нас повертається з переднього крісла молодий батько з десятирічним сином, які до того якось неспокійно крутились на своїх місцях: "Ребята, поговорите ещё немного, пусть мой сынок услышит настоящий украинский язык, мы ведь с вами одной национальности!". Нам стало зрозумілим, що це не просто вияв звичайної цікавості, а справжній поклик крові.
Нещодавно, неначе на підтвердження слів тих мимовільних тролейбусних супутників, відбулася перша зустріч земляків-українців, згуртованих в новоствореному товаристві "Кубань - Україна". Сталося це за ініціативою чарівної Ірини Михайлівни Скібіцької та Анатолія Михайловича Авраменка. Зустріч показала, що на Кубані є так багато цікавих, не байдужих і активних людей, які не забули свого коріння, своєї історії та походження, які навіть не володіли українською мовою, вважають своєю пра-Вітчизною нашу неньку - Україну. Заслухані доповіді висвітлили і історію переселення українських та російських козаків і селян на кубанські землі, і взаємозв'язок між цими народами, і історію формування релігійного життя станичників. Дуже цікава доповідь була зроблена про особливості буденного і святкового одягу козачок. Як не дивно, але живучи серед російськомовного оточення, наші земляки зачарували нас власною українською поезією, яка відповідає найсуворішим критеріям мистецтва.
Безумовно, окрасою цієї зустрічі став виступ студенток-бандуристок Краснодарського університету культури, що проспівали цілу низку українських народних пісень. Другою окрасою конференції стала виставка вишиванок на українську тематику нашої землячки з Лемківщини Галини Василівни Палиці. Прикро, але в цю велику бочку меду все ж було вилито маленьку ложку дьогтю. Для деяких учасників конференції (хочеться думати, що це були випадкові люди), зашорених антиукраїнською інформацією наших ЗМІ, навіть звичайні безобідні пісні про кохання стали "бандеровщиной".
Багато хто з виступаючих, будучи українцями, народженими на Україні, вже забули рідну мову і навіть не пробували виступати на ній. Присутні з розумінням поставилися до цього факту, бо за об'єктивної умови, яка тепер існує на Кубані, зберегти в своєму побуті рідну мову вдається не багатьом. Вже те, що вони не почували себе чужими, не знаючи української мови, говорить про дружню атмосферу нашого взаємоспілкування.
Мені відомо, що в Україні з великою повагою і любов'ю ставляться до всього, що стосується Кубані. Я двічі був присутній на концертах Кубанського козачого хору у Львові і в Івано-Франківську. Кожний номер йшов на біс, глядачі підводились на ноги, слухаючи пісні "На смерть Тараса Шевченка" та "Ще не вмерла Україна". Після концертів вони вшанували артистів хору масовим виконанням "Многая літа". Громадяни Росії були приємно вражені, що в любому, навіть самому маленькому місті України завжди можна придбати всі російські газети, починаючи з "Аргументів і фактів" і кінчаючи "Правдою". В книгарнях масово продаються твори сучасних російських авторів і класиків літератури. На телебаченні без всяких обмежень транслюются всі російські телепередачі всіх програм. Ще більше здивування виникає, коли стає відомим, що і досі в вищих учбових закладах України працюють кафедри російської мови, а по республіці функціонує 1,5 тисячі російських шкіл, які повністю знаходяться на утриманні держави.
Останнім часом російське телебачення твердить, що в Україні громадянам російського походження нібито заборонено розмовляти рідною мовою. Це малоймовірно, очевидно йдеться про перехід на українську мову в державних установах. Але якщо це все ж таки правда, то саме зараз настав час для Росії показати приклад справедливості і зробити певні кроки для задоволення духовних потреб тих громадян, які проживаючи на Кубані, все ж вважають себе українцями.